Зійшло Сонце, і від кожного куща ген через усю землю простяглась нескінченна тінь. Чарівник лежав на піску, ховаючись в тіні покрученої сосенки (про яку не можна було сказати "гірська", бо навкруги була рівнина), і не подавав ознак життя. Насправді він був дуже зосереджений. Він лише напівзаплющив очі, але не бачив геть нічого; жоден звук не бентежив його; тіло не відчувало навіть, лежить воно чи сидить; в голові у Чарівника не залишилось жодної емоційно поляризованої думки, — могли бути лише думки об'єктивні й виважені. Вже вкотре Чарівник намагався розібратися в собі. Він мав купу власноруч зроблених грошей і вже врятував безліч життів, однак досі не придумав, як розпоряджатися своїм власним життям.
Око Чарівника ворухнулось, зауваживши літак, що здійнявся в ранкове небо. Той самий літачок на тридцятьох пасажирів, який щойно привіз Чарівника в ці краї. Із повітряним сполученням усе спокійно, і ні прості люди, ні владарі, ні політологи, ні економісти не здогадуються про те, що знав Чарівник: за кілька днів почнеться остання війна, в якій не буде переможців. Від аеропорту до поселення вела асфальтова дорога, однак Чарівник подався пішки зовсім в іншому напрямку — туди, де оселився його друг, той, що заповзявся завоювати світ.
( Read more... )Київ, 2011
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
